ДНЗ № 5 Усмішка

Меню сайту
Категорії розділу
Обласні заходи [4]
Районні заходи [9]
Наші досягнення [8]
Корисні посилання








Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2016 » Лютий » 19 » Апостол Правди і Науки
17:50
Апостол Правди і Науки

18 лютого в "Усмішці" відбулися педагогічні читання присвячені світлій памяті  українського педагога  Софії Русової.

На наші плечі, плечі педагогів-дошкільників, випала цікава доля...Ми, представники ХХ століття, працюємо з  людьми  ХХІ. Це воно – покоління іншого тисячоліття – виховується зараз у наших дитячих садках, сидить у нас на колінах, чує наш голос і заглядає у наші очі. Яким воно виросте?

         Колись, майже століття,  а точніше, дев’яносто вісім років тому, це питання не лише ставила, а й розв’язувала Софія Русова у праці «Дошкільне виховання», де писала: «Від байдужості треба застерігати дітей і виховувати активну безпосередню чулість до чужих потреб, помало розширюючи коло таких « чужих» поза межами родини, близького товариства, аж до усякої чужої людини, до усякої чужої тварини. Це буде найкращим моральним вихованням, яке розвине у дітях увагу і співчуття до «состраждання», а ще краще до «сорадовання», яке вимагає все більшої сердечної чулості. Бо коли ми бачимо чужу страждання нам школа  страдника, але разом  з тим ми почуваємо деяке егоїстичне задоволення, що це не ми страждаємо. А коли бачимо чужу радість, завжди трохи  заздро, що вона не наша»

         Як не погодитися з апостолом Правди і Науки, стратегом української дошкільної освіти? Питання змісту і мети  морального виховання завжди було неоднозначним. Воно не є раз і назавжди заданим, його перегляд іде за декількома напрямками, виникає новий погляд на старі проблеми, з’являються нові поняття, новий вміст морального виховання про який колись не говорили, позаяк і проблеми не було. Але лишається один незмінний погляд на становлення Людини: немає морального виховання без любові до Батьківщини. І Софія Русова подарувала педагогам всього Світу формулу такого становлення: «Нація народжується біля дитячої колиски, тільки на рідному ґрунті»

 В колі її педагогічних інтересів було все: музика і її викладання, моральний ріст малюка і розвиток мови, різниця у вихованні хлопчиків і дівчаток  (« Виховуючи хлопчика – виховуємо Чоловіка, виховуючи  дівчинку – виховуємо  націю»), організація дитячих садків, випуск педагогічного журналу українською мовою, українського букваря … За великими ідеями, титанічною працею стояла тендітна Жінка…

Софія Русова народилася 18 лютого 1856 р. у селі Олешня на Чернігівщині. Її батько полковник шведського походження Федір Ліндфорс, мати - француженка Ганна Жерве, дочка генерал-губернатора Омська. Родина перебралася на Чернігівщину із Сибіру, щоб врятувати старших дітей від туберкульозу, мовою спілкування була французька. На прохання дружини батько збудував у селі православну церкву. Поява п’ятої дитини засмутила матір, дівчинка була такою кволою, що мати сказала: «Не хочу її любити – все одно помре!». Та померло двоє старших дітей, мати сама захворіла на туберкульоз і відійшла в інший світ. Софійку виховував батько та старша сестра Марія. Вони переїхали до Києва, де дівчину прийняли до третього класу Фундуклеївської гімназії. Софійка мала музичний талант, захоплювалася оперою, серйозно займалася улюбленим фортепіано. Легке та цікаве навчання, веселі бали в Кадетському корпусі, прогулянки Хрещатиком, та несподівана смерть батька усе обірвала. Софія закінчила гімназію й отримала пропозицію тітки з її допомогою вступити до Петербурзької консерваторії. Як же їй хотілося цього! Але ні. Софія та Марія виховували двох дітей померлого брата, тому вирішили присвятити себе дітям. Коли уряд проголосив: «Никакого малороссийского языка нет, не было и быть не может», Софія з сестрою організували у Києві дитячий садочок, перший в Україні,та недільну школу для дорослих.

 

Завдяки Старицькому Софія ввійшла до кола Старої Громади, де були Михайло Драгоманов, Іван Нечуй-Левицький, Микола Лисенко, Олена Пчілка. Був там і викладач грецької мови гімназії Олександр Русов у вишиванці, сивій шапці. Веселий розум Софії хилився до добра, до його пісні, кохання, це бачив Михайло Драгоманов. Він і посватав Софію за свого друга, на згадку про це перший син Русових отримав ім’я Михайло. У 1874 році в Санкт-Петербурзі Софія Ліндфорс і Олександр Русов обвінчалися. За батька на весіллі був Микола Лисенко, який подарував нареченій рапсодію до пісні «Золоті ключі».

У цей час громадівці викупили у братів Т. Шевченка права на публікацію «Кобзаря». Професор Федір Вовк підготував рукописи Тараса Шевченка. Це дало змогу Русовим пожити у Празі, працюючи над виданням двотомного «Кобзаря», а потім нелегально переправити книгу в Україну. У Празі Софія Русова народила, а через три місяці поховала свою першу дитину. Через півтора роки у них знайшовся син Михайло, потім дочка Любка. Родині Русових доводилося часто переїжджати, жити в селах. Софія шкодувала за консерваторією, але закінчила курси повитух: лікувала селян травами, приймала пологи. Молода сім’я за власні кошти придбала міні-друкарню та видавала українські книжки-метелики. Вона була вчителькою в школах Санкт-Петербурга й на вечірніх курсах для юнаків, які вже закінчили початкову школу; в рідній Олешні – вихователькою у приватних дитячих садках (як і вечірні курси, С. Русова сама їх організовувала) в Чернігові, Херсоні, Полтаві. У Чернігові Софія Русова заснувала першу громадську бібліотеку. Викладала музику в Київському кадетському корпусі, французьку мову в київських Комерційній школі й Комерційному інституті; курс дошкільного виховання в Київському Фребелівському жіночому інституті.

 

Їм часто влаштовували обшуки, пані Софію п’ять разів арештовували, довелося побувати їй і в Лук’янівській в’язниці. Вперше опинилася в камері разом із Михайлом і Любкою. Ув’язненій не дозволяли вишивати, навіть читати книжки. Сорокарічною вона у в’язниці народила сина Юрія, його хрестив тюремний лікар.

 

У 1908 р. Софія Русова мала захистити докторську дисертацію. Напередодні сталося непоправне: смерть сина Михайла, відомого вченого-етнографа та археолога. За ніч вона геть посивіла, але пішла на захист.

 

Наступного року Софія Русова видала «Український буквар», а в 1910 році редагувала перший український педагогічний журнал «Світло». У цей же час Софія Русова викладала в Комерційному інституті, читала курс дошкільного виховання у Фребелівському інституті, брала участь у всесвітньому з’їзді представників преси у Брюсселі.

 

У 1915 р. вона овдовіла. Події Лютневої революції 1917 року Софія Русова зустріла в Києві. Від просвітницьких організацій її обрали до Центральної Ради, Софія Федорівна очолила Департамент дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства (Міністерства) освіти, проводила дерусифікацію шкіл, готувала українські підручники. На початку 1919 року Софія Русова разом з українським урядом була евакуйована до Кам’янця-Подільського. Останні роки української державності Софія Русова плідно працювала в Червоному Хресті, рятуючи життя багатьох українських вояків, які перебували у полоні.

 

Разом iз 13-річною онучкою Олею лише з третьої спроби їм удалося нелегально перейти Збруч! У 66 років вона стала засновницею та професором педагогічного інституту ім. Драгоманова у Празі. У 78 років Софія Русова видала більше десяти підручників: «Теорія й практика дошкільного виховання», «Географія. Європа. Позаєвропейські країни». Останні 18 років Софії Русової на чужині сповнені тугою за Батьківщиною, пекучою самотою й постійними пошуками засобів для існування. Немолода жінка у стоптаних черевиках, у панчохах із дірками, немилосердно багато курила, бо безнадія не раз породжувала думки про самогубство.

Син Юрій Русов вищу освіту він здобув у Києві та Відні, за фахом — біолог-іхтіолог, був дійсним членом НТШ, професором Української Господарської Академії в Подєбрадах, став науковим співробітником університету в Монреалі і співробітником Дослідної Станції у Національному Парку; написав понад 30 наукових праць, в тому числі «Опис колекції риб з району Кам’янця-Подільського». Цікавою розвідкою є його праця «Душа народу і дух нації», яку написав уже на еміграції (1948 року).5 лютого 1940 р. у Празі померла 84-річна Софія Русова, педагог, член Української Центральної Ради. Велика Українка шведсько-французького походження похована на Ольшанському кладовищі неподалік могили поета Олександра Олеся.

   

Переглядів: 415 | Додав: usmihka_dnz | Рейтинг: 1.5/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Календар
«  Лютий 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
29
Архів записів
Друзі сайту


Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz